Сторінка:Куліш Пантелеймон. Чорна рада (Краків, 1943).djvu/110

Цю сторінку схвалено

бниками. У іншого сокира за поясом, у того коса на плечі, а другий притяг із коля́кою. Аж сумно стало Петрові, як розібрав, що то воно єсть оця купа голоти.

Поміж людьми сям-там стоять бочки з пива́ми, ширі́тваси з меда́ми та з горілкою, вози з мукою, сала, пшона і всякі припа́си. Усе то настачили, усердствуючи Івану Марти́новичу, ніженські міщани, за те, що, каже, не знатимете під моєю булаво́ю жадного козака або козацького старшини над собою паном: усі будемо рівні. (Добре він порівняв Україну!)

Ніхто ні в кого не питавсь тут, що їсти або пити: усякому була своя воля — роби, що хоч, як у себе в господі. Повикопували в землі здоровеннії печі, запалили огні. Тут у ви́нницькій кадці місять тісто троє разом ногами, а там печуть цілого вола, а там у здоровенних казанах ва́рять на таганах та на катрягах кашу. Дим, наче хмара, ходить понад голова́ми. Інші тільки те й роблять, що пораються коло бочок та по́тчують усякого, хто стоїть або йде мимо, а інші вже лежать повивертавшись, як у холод мухи. Безумна якась радість у всякого в очах і в річа́х. Усюди знай викрикують: „Іван Марти́нович, батько наш любий!” Зніме вго́ру в одній руці чарку чи ківш, а в другій шапку з голови, та й репетує, що Йван Марти́нович і день і ніч побивається за людським щастям.

А тут кобзарі швендяють поміж людьми, іграють на кобзах, на бандурах та співають усяких пісень. Пробираючись проміж купами, надививсь Петро усячини. Оце тут буде юрба, що знай танцюють та сміються. Побравшись у бо́ки, вибивають під бандуру гопака веселії злидні; а коло їх, повитягувавши шиї, стоять кругом та дивляться чудуючись, наче на вертеп, або́ що. А там стоять, збившись укупу, понурі голови. Потупивши очі, похилившись на киї або на косови́ща, старі гольтяпаки слухають кобзаря. Іграє він їм, сидячи посере́д, підобгавши ноги, як ляхи Україну пліндрували, або як батько Богдан збирав козацтво поміж людом та ставав супротив дук і шляхти. Інші, підпивши вже добре, прегірко плакали, слухаючи пісню; тільки і між веселими, і між смутними купами одна ходила з серця до серця думка: Брюховецького вели-