ся до християньства — дарма що оно лиш полискує з верха. Землї у них мало. Все скали і вічні снїги. Рідко де возьмеш на скалї землицї, щоби там посїяти жміночку ячменю. Тушинка відважна й войовнича, як мущина. Она на тих скалах сїє і збирає, а часто бувало, що й напад відбила сусїдів недобрих. Яким чином ті хоробрі племена могли попасти в так некористні для житя верхи і вертепи? Хто знає, хто скаже? А були они колись великим і грізним народом ті Товели; коли ними пугав гнусних Вавилонцїв Езекіїл віщий.
Головна росоха Кавказа тягне ся в напрямі східно-полудневім дальше аж над Баку, а друга коротша звана »Андийским хребтом« досягає Каспійского моря, простягаючи ся прямо до схід сонця. Між тими страшними росохами лежить найдикша, найсуровійша і найобороннїйша верховина Кавказа. Кут той не носить вже старинної назви і з жителїв єго первоначальних мало що осталось, а дістав він імя від Татарів, котрі назвали єго Даґе-стан-ом т. є. країною гір. І справдї Даґестан то хаос кільометрової висоти, стрімких як стїна, скал і темних вертепів, з мрачними преісподнями, котрих товкуть і пробивають ся, з громовим відгомоном дрожучих берегів, запінені ріки, що кидають ся стрімголов з паморочних висот спішучи до Сулак-койсу, а з ним в Каспійске море. Повідають тамошні люди, що Даґестан був колись пишною, зеленою і лїсистою верховиною; а жив там тодї на високій горі пустинник, муж сьвятий, котро-
