зерна культури всюди, де лише було можна, розпочав видавництво ґазети »Кавказ«, пригорнув до себе всю кавказку аристокрацию, обвіяв єї духом поступу, був для простолюду сильним опікуном — та годї всего висказати. Одним словом: благородний і людский той чоловік був для Тифлїса тим, чим Петро І для Росиї.
Султанів, панів і беків ласкою приєднував для Росиї; а з лезгіньскими бранцями обходив ся як наймилосернїйше. Хорих бунтівників велїв приймати у війскові шпиталї і Авари — хоть і як були сфанатизовані против Москви, — почали були вже остигати у воєнному дїлї. Шаміль сам почав щось, чи не годить ся на примиренє з Росиєю, бо в заложники »воєнної перерви« віддав в Петербурґ цареви свого сина.
Однак даремно росла все дужче і дужче надїя на успокоєне і помиренє збройних верховин Кавказа. Заняла ся »кримска війна« і всї серця магометан Кавказа ударили приязно для турецкого падишаха.
Шаміль найшов в Стамбулї ободренє і піддержку. Він розпочав нову війну против Росиї бистрим нападом а Кахетию, і не зложив вже оружия навіть по закінченю кримскої війни…
Але вже клепав ся той ланц, що ним єго мали заковати. Навкруги Авариї стреміли густим частоколом московскі штики, а многочисленні пушки дивили ся понуро в границї Шамілевих сил.
