— І-гі! де-ж се ти його!
— Не тямлю!.. певне десь, біжучи по ріллі, як спіткнувся, він і злетів, а я не помітив…
— Вернись пошукай…
— Чи ти при собі! а верховень?!..
— Кепська річ! як-же без бриля? сонце пектиме.
— Сонце байдуже, хусткою можна зап'ясти голову; а он по селах як його? Що люди думатимуть?
— Думатимуть не добре.
— Прямо кажи — думатимуть, що де на злодійстві бриля одбіг. Кепсько!
— Навіки кепсько!
Вилежались, спочили. Бриль в голові мулить, та і в шлунку наче хто по мосту іде, їсти аж шкура болить; а ми не тямимо, чи далеко ще до села і кудою нам іти? На шлях вийти боязко; житами — людям шкоди наробимо, потолочимо; хоч не по своїй вині, а все-ж шкода… Одначе не ночувати-ж і тут, вже-ж і самих себе шкода.
Попригинавшись, наблизились ми до шляху, визирнули нишком. Овва! і досі стоять з мітлами! Ми тоді знов збочили та пригнувшись побрели житами. Верстов може п'ять брели, доки дав бог село.
Йдемо селом. Панько в білій хустці на голові; хто стрінеться, зараз його на глум: «Глянь! каже, голова жіноча, а ноги чоловічі».
Прийшли в корчму.
— Є самовар?
— Є, є, усе є…
— Поздоров тебе єгова! духом станови нам самовар, та глек молока, та сковороду яєчні…
— Зараз!.. усе буде!.. Гей Суро! агибіте! самовар, унд мільхес. Тен момент, панове! — Доки Сура поралася біля самовару, ми заходилися поратися коло Лейби; спершу манівцями, а далі й навпростець:
— Треба, Лейбо, розжитися хоч на ледачий який