більше, що це було влітку, коли багато запорожців порозходились по степах та плавнях, а в самій Січі зоставалося зовсім не багато козаків, що не мали сили боротись, особливо проти такої великої армії, яку на їх виряжено. Так 4 Іюня 1775 року Запорожжя не стало.
Не будемо широко разводитись про те, що сталося з старшиного і козаками. Усю старшину арештовано і заслано край світа, козаки здебільшого порозбігалися, а частина опинилася в тяжкій неволі.
Щож сталося з запорожськіми вольностями, з їх славною землею, що вони „своєю кровію поливали, своїми кістками городили?“
Тут незабаром настало безпримірне в історії розграбування народнього добра. Всі землі запорожські уряд одібрав від запорожців і став роздавати щедро московським панам. Вже не кажучи про коханця цариці князя Потьомкина, котрий брав скільки хотів, всі инші прибічники цариці Катерини та Потьомкина мали щедрі дарунки з запорожськіх земель.
Так генерал-прокуророві князю Вяземскому, тому самому, що складав маніфест про зруйновання Запорожжя, даровано ті саме місця, де були запорожські Січі біля Чорто-
