Сторінка:Коковський Франц. За Україну (збірка) (Львів, 1934).djvu/6

Цю сторінку схвалено

нічого не знали. Один тільки, старший двома-трьома роками від Остапка та його товаришів, казав, що українська армія йде наступом на большевиків, що буде завзятий бій, а як буде треба — то всі, старі й молоді, підуть боронити Україну.

II.

Ранок трицятьпершого серпня збудив Остапка радісним гамором, що з усіх усюдів доносився до його кімнати. Щось радісне, святочне, дзвеніло в цих гомонах, хоч не бракувало там і гнівних, чи здивованих голосів. Вискочив Остапко з ліжка, підбіг до вікна й — аж вічі поширилися йому від здивування та радощів.

На вежі Міської Думи маяв під легким подувом вітру жовто-блакитний прапор.

— Мамо! мамо! — закликав на радощах Остапко та кинувся в обійми матері, що на його крик вбігла до кімнати.

— Мамо! Україна! — кликав, цілуючи мамине обличчя та руки.

— Так, сину, так! Нарешті! — промовила мама, погладжуючи рукою ясні Остапкові кучері, а потім додала стиха:

— Аби тільки могла встоятися!

— Якто? — гарячився Остапко. — Чому нам не встоятись? Хтож проти нас стане?