Угадала мати... Марьяна — дитина,
Не знала, як треба на сім світі жить,
Думала, ні люде, ані домовина
З Петром не рознять — уміла любить.[1]
Думала, що тілько кобзарі співають,
Бо сліпі, не бачить карих оченят,
Що тілько лякають молодих дівчат...
Лякають, дівчата, правдою лякають.
І я вас лякаю, бо те лихо знаю...
Бодай на сім світі ніколи не знать
Того, що я знаю!... Минуло, дівчата, —
Серце не заснуло — я вас не забув;
Люблю вас і досі, як діточок мати;
Буду вам співати, поки не загину...
Тоді, мої любі, як мене не стане,
Згадайте про мене, про мою Марьяну, —
Я вам з того світа серцем усміхнусь...
|