Сторінка:Клим Поліщук. Тіні минулого (1919).djvu/75

Ця сторінка вичитана

буде робити, як на небо вилізе… А Бог взяв тай розвалив їх вежу, а вони самі заговорили незрозумілою мовою і розлізлися по світу… Зараз так саме діється в світі Божому. Замість того, щоб з'єднатися всім в спільній вірі і любови друг до друга, люде тільки уміють ненавидити і самі не помічають, як дичавіють…

Лірник замовк, а я сказав йому:

— Ви, діду, забуваєте, що зараз панує право дужого. Хто має хист, розум, силу — той і справедливий. Але є люде, що вічно терплять нужду, не можуть миритися з такою справедливістю, а через і те й змагаються за своє право самі, не покладаючись на те, що Бог колись сам се зробить.

— Гм… Може воно й так?.. Але, вибачайте мені, що я скажу вам! Хіба ви не знаєте, які колись тяжкі часи були на Україні, але не було такої зненависті між своїми людьми. Тут з півночі йдуть литвини, з полудня сунуть турки та татари, з заходу непокоять поляки, а із сходу наскакують москалі, а люде на Вкраїні якось проте жиють, працюють, вірують, борються, гинуть, кохають і вмірають. Що робилося за Хмельницького, що було за Дорошенка, сього я дообре не знаю, але знаю одно, що Україну сам Бог любить і опікується нею. От візміть собі за приклад таку річ, як те чудо, що сталося під час великого татарського походу на Вкраїну, коли вони, йдучи на Збараж, де була поль-