Сторінка:З журбою радість обнялась.djvu/57

Ця сторінка вичитана

На гори високі, на срібло снігів!
На саму далеку вершину!
З якої, раніше крилатих орлів,
Вітаючи, ранок я стріну…

За хмари! де сонце блискуче жиє,
Не томлючись сяєво лити…
Де світу набрав-би я з серце своє
І сам уже зміг-би світити.


1905 р.