Сторінка:З журбою радість обнялась.djvu/52

Ця сторінка вичитана

У тім садку, де ми колись сиділи,
Стоять вишні і журються похилі,
Що в хмари сонечко зайшло,
Що листя й квіти облетіли,
Що їх снігами замело…

Стоять в журбі, шепочуться в печалі:
„Чого ми ще в той час весною ждали,
Чом повним щастям не жили?!
Чом пишний лист не ми зірвали,
А буйні вітри рознесли?!“