Сторінка:Зубенко Іван. Галина (1934).djvu/110

І кинула до Шелюка суворо:

— Ходімте… я все зроблю…

Хутко пішла до дверей.

Поволі, мовчки йшов за нею старий дідуган, а по його мідяному обличчю, поораному глибокими зморшками, котилася тяжка, кривава сльоза.