Від самого розсьвіту млин наповнив ся гомоном сквапних кроків та різких голосів. Батько Мерлїє прийшов відімкнути двері Франсуази і вона зійшла в низ, дуже блїда, але спокійна. Та тут не могла здержатись від дрожі, побачивши трупа пруського вояка, положеного коло криницї на розпростертім плащи. Довкола трупа вояки вимахували руками та вивикрикували щось голосно, люто. Деякі грозили селу кулаками. Тимчасом офіцир прикликав дядька Мерлїє, яко старшину громади.
— Ось, — сказав він голосом перериваним від лютости, — одного з наших знайшли вбитого за річкою. Ми хочемо належно покарати винуватого і надїємось, що ви поможете нам вишукати вбійцю.
— З охотою — відповів мельник зі звичайною своєю флєґмою — Та тілько се буде не легка робота.
Офіцир нахилив ся і відвернув полу плаща, що закривала лице забитого. Тодї показала ся страшна рана. Вартового заколено в горло, і навіть ніж лишив ся в ранї. То був кухонний ніж з чорною деревляною колодкою.
