щось передбачити… Антоніна уявила все це до найменших дрібниць. Вона наче зараз переживала ті часті вечори з грамофоном. Диявольська музика по спіралі пластинки лізе й лізе… Входить якийсь мужчина, гасить світ, і вони, як привиди, пливуть по м'якому килимі. Темно, тіла не видно, не видно й тієї муки… Раптом — бризки світу… Вона злісно скидає зі столу бокал, шматочки скла розбігаються, й перекидає пляшку, заливає муку, що стала кісткою в горлі…
— Дядя стояв у кутку й пильнував за кожною зміною виразу, за кожним рухом прудких очей… Стояв понуро й чекав відповіди.
— Тонічко, так як?
Тепер вона тільки побачила біля себе брите, огидливе лице Сюселіна… Це — дійсність.
— Ніяк.
Широкі губи холодно підтяглися. Він ніяково взяв пальцями підборіддя.
— А ти не будеш каятися?
— Ти-ж мені був майже батьком. Ти хочеш зробити з мене проститутку…
— Дурна… Як-би я тобі не був дядьком, я взяв-би з вулиці не одну таку, як ти.
Сердито грюкнув дверима й вийшов. Почувся голос Негодячкиної, вона щось сердито радила.
Ледве встиг вийти дядя, як другі двері відчинилися й ввішла Жюлі.
На голові сміялися чорні переливи волосся й на плечі спадали буйні циганські локони. Вся зачіска