— Гаразд, може, — відповів полісмен.
Полісмен підвів Філеаса Фогга до палкігарі, що був подібний до чотирьохколесної карети, запряженої парою. В середині палкігарі було місця на чотирі душі. Карета рушила. За весь час переїзду, який тягся біля двадцяти хвилин, ніхто й слова не сказав.
Палкігарі спочатку проїхав чорним містом з вузькими вулицями та поганенькими будинками, заселеними ріжношерстими тубольцями.
Потім почалось европейсько місто. Тут були вже гарні кам'яниці, обсажені кокосовими пальмами. Пароплавні щогли[1] лісом здіймались над містом. Не дивлячись на ранній час, на вулицях почався рух. Частенько попадались на зустріч зграбні, елєгантні верхівці та роскішні виїзди.
Нарешті палкігарі зупинився перед дуже простим, на перший погляд, будинком, але, очевидячки, це була якась громадська установа.
Полісмен запропонував їм злізти й попровадив їх в одну з кімнат будинку, яка мала вікна з ґратами.
— О восьмій з половиною годині ви станете перед суддю Обадіа.
І, вийшовши з кімнати, він замкнув за собою двері.
— Так оце нас заарештовано! — скрикнув Паспарту, падаючи на стілець.
Ледве стримуючи хвилювання, містріс Ауда звернулась до містера Фогга.
— Вам треба покинуть мене, містер Фогг. Це все через мене. Вас тягнуть до суду за те, що ви мене визволили?
Але містер Фогг одповів, що це неможливо, щоб за таке діло його тягли до суду. Яким
- ↑ Мачта.
