висів колись в повітрі подібно до Магометової труни. Але в наші практичні часи Бенарес, ці Афини Індії — як його називають орієнталісти, спокійненько стоїть на землі й Паспарту міг на швидку розглянути його цегляні доми й деревляні хатки, що надають йому занехаяного вигляду й не мають ніяких місцевих рис.
Тут сер Френсіс Кромарті мусів зупинитись, бо підлегле йому військо стояло табором за скілька миль на північ од міста. Отаман розпрощався з містером Фоггом, побажавши йому всякого успіху й зробити ще раз таку мандрівку, тільки з більшою користю. Філеас Фогг злегка стиснув руку отамана. Містріс Ауда попрощалась з ним більш сердечно. Вона висловила, що нігди не забуде його послуги для неї. Щож торкається Паспарту, то йому отаман на прощання кріпко стиснув руку. Схвильований такою честю, Паспарту готовий був в ту хвилю офірувати життям для отамана, коли б це було потрібно. Після цього вони розлучились.
Від Бенаресу залізниця де-який час біжить долиною Гангу. Крізь шкло вагону, в досить ясну годину видко було зпочатку ріжноманітний краєвид Бегара, потім зелені гори, поле, засіяне ячменем, пшеницею та маїсом, ставки й річки між якими тулились зеленкуваті аллігатори, чепурні села й нарешті зелені ліси. Кілька слонів і зебу з великими горбами купались в священних водах Гангу й тут таки гуртки індусів обох полів виконували свої релігійні обмивання. То були жорстокі вороги буддізму, щирі прихильники браминської віри, яка визнає трьох богів: Вішну, бога сонця, Шіву — божествене втілення всіх сил природи та Браму; останній має найвищу владу над усіма жерцями й законознавцями, яких захищає та сприяє у всяких справах. Але якими очима
