Важко списати, як обурені та спантеличені були четверо цих людей, побачивши, що замір їх не вдався. Підступитись до жертви тепер не було ніякої змоги, а виходить і визволить її було неможливо. Сер Кромарті гриз од злости нігті, Паспарту так розходився, що провідник ледве його стримував. Містер Фогг спокійно ждав, не виявляючи ніякого незвичайного почуття або навіть обурення.
— Тепер, пане, лишається тільки від'їхать ні з чим? — тихо спитав сер Кромарті.
— Тільки й лишається — згодився провідник.
— Підождіть — промовив Фогг, — доволі як я встигну в Аллагабад до полудня.
— Чого ж ви ще сподіваєтесь? — спитав сер Кромарті, — після кількох годин буде світати й…
— Щастя може до нас вернутись в останню хвилину.
Кромарті здивовано вислухав цю відповідь. Йому хотілось з очей містера Фогга довідатись на що покладався цей холодний англієць. Чи не збірався він в останню хвилину кинутись до молодої жінки й силоміць вирвать її з рук катів?
Але це було-б божевіллям і трудно було припустити, щоб Філеас Фогг міг виконать такий божевільний вчинок. Тим часом сер Кромарті згодився підождать, щоб знати чим скінчиться ця жахлива подія. Провідник знову перевів їх на протилежний бік галявини, звідкіль вони мали змогу бачити поснулих індусів, ховаючись самі в купі дерев.
Паспарту умостився на нижній гилляці дерева й з усіх боків обмірковував одну думку, що як блискавиця промайнула йому в голові спочатку, а тепер заняла там перше місце.
Спочатку він думав про себе: „ні, це божевілля!“ А тепер він крутився на думці: „Чому-ж
