Кілька браминів тягли за ними якусь жінку в пишній східні одежі, яка ледве держалась на ногах.
Вона була ще дуже молода й біла, немов европейські жінки. На голові, на грудях, в вухах, на руках та ногах в неї поначіпляно було безліч дорогих самоцвітів, намиста, сережок, обручок та перстіння. Під злототканою тунікою,[1] яка вкрита була легким прозорим серпанком, виступали чудові форми її гнучкого стану. Позаду молодої жінки йшла варта, озброєна голими шаблюками та довгими дамаськими пістолями й на пишних носилках несли мерця. Утворювався смутний, понурий контраст. Той мрець був старий індійський раджа, одягнений в роскішне, відповідне йому вбрання. Як за життя, на голову йому надіто було вишиваний перлами тюрбан; заткана шовком та золотом одіж і пишна зброя індійського владаря.
Позад цього роскішного паланкину[2] йшли музики й знову натовпи фанатиків, що своїми дикими викриками перемагали иноді музику.
Сер Френсіс сумно дивився на цю всю пишність. Довгий похід помалу тягся по-під деревами й, нарешті, останні ряди його щезли в лісовій глибині. Швидко стихли співи. Инколи тільки чутно було різкі викрики, а потім усе знишкло.
Сер Френсіс звернувся до провідника, питаючись:
— Сутті?
Той згідно кивнув головою.
— Що то є сутті? запитав містер Фогг?
