Ганг. Він кожного разу обминав здалеку населені місця, почуваючи себе краще в цих безлюдних рівнинах. До Аллагабаду зоставалось ще миль зо дванадцять в південно-східному напрямкові. Ухвалили відпочить в банановім гаю й з великою приємністю пополуднували сочистими жовтими бананами, які тубольці вважають не менш корисними, як хліб, а подорожні — сочистими, як молода сметанка. Після двох годин провідник увійшов в густий ліс, що тягся на протязі скількох миль. Він волів йти по-під деревом. У всякім разі подорож обійшлась поки що без неприємної зустрічі і можна було сподіватись, що й скінчиться без пригод. Коли це разом слон почав трівожитись, а потім, нарешті, й зовсім став на місці.
— Що там? — запитав сер Кромарті, підводячись на своєму сідалі.
— Не знаю, пане, — відповів парс, прислухаючись до приглушеного шуму, який йшов з-по-за густих дерев. По де-якім часі шум став виразнішим. Здавалось, що здалеку чутно було співи та згуки мідяних струментів. Паспарту з великим напруженням дивився й слухав. Містер Фогг терпляче дожидався, не кажучи й слова.
Парс скочив до-долу, припнув слона до дерева й щез в гущавині лісу. Незабаром він повернувся й повідомив дожидаючих його мандрівців, що назустріч їм йшла процесія браминів.
— Як що можна, то постараємось, щоб вони нас не запримітили.
Провідник одв'язав слона й завів його в гущавину, порадивши мандрівцям не сходити на землю. А сам був напоготові кожну хвилину вискочить на слона, коли-б треба було тікать. Однак він гадав, що їх не примітять, бо вони були щільно захищені листям.
