в сусідньому болоті, слон почав пастись зеленими вітами дерев та кущів. Сер Френсіс Кромарті був видимо радий відпочинку; він почував себе страшенно перетрушеним. Що-ж до містера Фогга, то він мав такий вигляд, немов би тільки що встав з вигідної постелі.
— Та він залізний! — говорив отаман, дивлячись з захопленням на містера Фогга.
— З кованого заліза, — відповів Паспарту, готуючи сніданок.
В полудень вирушили далі. Незабаром місцевість стала зовсім дикого вигляду. Великі спочатку дерева, змінялись що далі невеличкими маликовими пальмами; потім потяглись широкі, майже голі рівнини, на яких де-не-де росли вбогі кущики й скрізь розкидані були великими грудами сіевіри. Влада англійців не могла твердо держатись в цій дикій країні, підлягаючи впливу незалежних раджів, які мали змогу добре заховатись в своїх непідступних горах. Частенько нашим мандрівцям назустріч попадались гуртки досить дикого й жорстокого вигляду індусів, які сердитим оком доганяли швидкого слона. Але парс, по можливости, уникав такої зустрічі, боячись лихого ока індусів.
В цей день мандрівці майже зовсім не бачили ніяких тварин, окрім скількох мавп, які втікали від них, смішно перекривлюючись і морщучись, що дуже потішало Паспарту.
Одна думка найбільше турбувала його, а власне: що буде діяти містер Фогг з слоном, як приїде до Аллагабаду. Везти його з собою — неможливо. Коштувало-б це так багато, що на цю тварину треба було стратити майже цілком все майно містера Фогга.
Може він продасть слона або випустить його на волю. Поважна тварина заслуговувала
