сять раз дорожче його справжньої ціни, аби тільки купить.
Фогг знову підійшов до індуса. Маленькі очі як у лисиці аж горіли скнарістю. Видко було, що справа залежала від ціни. Фогг давав по черзі тисячу двісті, тисячу п'ятьсот, тисячу вісімсот, нарешті дві тисячі й Індус згодився. Паспарту недавно червоний, тепер був весь білий від хвилювання.
— Клянусь моїми черевиками, — скрикнув він, — він не продешевив свою худобу.
Коли торг було закінчено, лишалось найти провідника. Це було вже лекше. Молодий парс з розумним обличчям запропонував свої послуги. Філеас Фогг пообіцяв йому добру плату. Це поповинно було ще збільшить його енергію й розум.
Слона не вагаючись привели й нарядили в підпругу.
Парс був добре знайомий з ділом вожатого, чи як тут кажуть „махута“. Він накрив слонові спину попоною, а з боків прив'язав двоє сідал, до речі дуже незручних.
Філеас Фогг розплатився з індусом банковими чеками, які він витяг з мішка. Паспарту вважав, що їх тягли з його власного нутра. Потім містер Фогг запропонував серу Кромарті доправити його до Аллагабаду. Отаман згодився, бо одна зайва людина нічого не важила такій великій тварині. Харчів припасли в Кольбі.
Сер Кромарті сів на одно сідало, Філеас Фогг на друге, Паспарту розсівся верхи на попоні ніж своїм паном і отаманом, парс причепився на шиї у слона й так виїхали о дев'ятій годині з селища, простуючи найкоротчим шляхом на Аллагабад через густий латановий ліс.
