чи дроґалеві на спині. А тепер по Індові й Ґанґові ходять пароплави. Упоперек усю Індію крає залізниця з великою кількістю побічних вітів. По ній за три дні можно доїхать з Бомбею до Калькути. Ця залізниця не уявляє з себе прямої найближчої дороги між Бомбеєм та Калькутою, яка мала б всього тисячу, або тисячу сто миль. Тоді б її навіть потяг середньої швидкости перелетів би менш, як за три дні. Але ця залізниця збільшується майже на одну третину тим, що завертає па північ, щоб пройти повз Аллагабад. Загальний напрямок „Великого Індійського шляху“ такий: з острову Бомбею він йде до острову Сальсет і потім коло Танни виходить на контінент. Тут переходить Східні Шатові гори, повертає на північний захід до Бургампуру, крає майже незалежну землю Бунделькунду й підіймається до Аллагабаду; потім, загинаючись на схід, зустрічає Ґанґ коло Бенаресу, трохи відходить од нього й далі завертає на північ через Бурдіван та французьке місто Чандернагор, закінчуючись в Калькуті.
В пів-до-п'ятої години, над вечір, пасажири „Монголії“ зійшли на беріг. До Калькути відходив потяг о восьмій годині ввечері.
Містер Фогг також зійшов на беріг, розлучившись з своїми партньорами. Він наказав Паспарту де-що закупити й ні в якім разі не спізнюватись до восьмигодинного потягу, а сам рівними та мірними кроками попрямував до пашпортної контори.
Таким чином він і не збірався оглядати дива Бомбею: ратуші чудової книгозбірні, фортець, доків, бавовняного та инших ринків, мечетів, сінагог, вірменських церков, роскішної Малебари Гільську пагоди, оздобленої двома кількокутними вежами. Він і не збірався оглядати шедеври Елефанти,
