— Т…так, — пробурчав Фікс, не маючи охоти дуже розбалакуватись.
— Цікава та Індія?
— Дуже. Мечеті, мінарети, храми, факіри, пагоди, тігри, змії, баядерки!.. Але, майте надію, що ви встигнете все те оглянуть самі.
— Я теж так гадаю. Ви ж розумієте, що здорова, нормальна людина не може прожити все життя, плигаючи з пароплава на залізницю й знову туди, з тієї тільки причини, щоби об'їхати за вісімдесят днів кругом світу. Ні, будьте певні, що в Бомбеї ця гімнастика скінчиться.
— А він же здоровий, ваш містер Фогг? — запитав Фікс самим звичайним тоном.
— Цілком, пане Фіксе. І я теж; їм, як голодний людожер, напевне це від морського повітря.
— А чому-ж це він не виходить на палубу?
— Та так, не цікавиться.
— А знаєте що, пане Паспарту, чи не ховається під сим мандруванням кругом світа якась таємнича місія, діпломатична, наприклад.
— Їй-Богу не знаю, пане Фіксе! І, кажучи правду, не дав би й пів крони за те, щоб проце довідатись.
Після тої зустрічі Паспарту з Фіксом балакали частенько. Фікс хотів ближче зійтить з слугою містера Фогга, бо це йому могло придатись в дальшому. Для того він не раз пропонував Паспарту випити вкупі скілька шклянок віскі, або пель-елю. Щирий хлопець охоче згожувався на те й, щоб не зостатись невдячним, платив йому тимже, міркуючи, що цей Фікс — дуже славна людина.
Тим часом пароплав йшов швидко вперед. Тринадцятого поминули Моккі, оточений своїми зруйнованими стінами, по-над якими де не-де зе-
