став на рейді й кілька човнів з пасажирами відплило до берега.
Фікс дуже уважно оглядав всих пасажирів, які виходили на беріг.
В цей час підійшов до його якийсь европеєць і держучи в руках пашпорта, на якому, видимо, хотів поставити британську візу, в ввічливій формі запитав, де йому знайти канцелярію консула.
Фікс інстинктивно взяв з рук пашпорта й швидко пробіг очима прикмети. З несподіванки він аж затрусився. Прикмети всі цілком відповідали тим, які він одержав з Лондона від директора поліції.
— Це ж ваш пашпорт? — спитав він пасажира.
— Ні, це пашпорт мого пана.
— А де-ж ваш пан?
— Та зостався на пароплаві.
— Бачите, — почав спокійніще Фікс, — необхідно йому особисто бути в бюро.
— Де ж те бюро?
— Там, на розі площі, — промовив Фікс, показуючи на будинок, який був од їх за кроків двісті.
— Необхідно особисто йти панові?
— Неодмінно.
— Ну, то я піду за паном.
І, вклонившись Фіксу, він побіг назад на пароплав.
Фікс миттю кинувся до консула.
— Пане консуле! — почав він, ледве переводючи дух. — Я маю певні підстави гадати, що наш крадіжник на „Монголії.“
