Містер Фогг теж устав. В очах його блиснув якийсь незвичайний вогонь, губи його злегка затремтіли.
Містріс Ауда пильно дивилась на його. Спочатку його здивувала щирість, чистота, рішучість і ніжність погляду цеї шляхетної жінки, яка готова була на все, аби порятувати свого визволителя. А потім це глибоко схвилювало його. На хвилину він стулив очі, неначе уникаючи того чудового погляду, немов би боявся, щоб він не пройшов занадто глибоко в душу, потім знову поглянув на неї.
— Я кохаю вас — просто говорив він. — Клянусь вам всім найсвятіщим у світі! Я вас кохаю й ввесь ваш.
— А! — скрикнула містріс Ауда й притисла його руку собі до серця.
Містер Фогг подзвонив. Паспарту зараз-таки прибіг, почувши дзвінок. Містер Фогг ще тримав у своїй руці руку містріс Ауди. Паспарту про все догадався й обличчя його засяло, як тропичне сонце.
Містер Фогг запитав у нього, чи не пізно буде сповістить пастора Самуеля Уільсона?
Паспарту усміхнувся своєю найкращою усмішкою.
— Ніколи не пізно.
Було ще тільки вісім годин і пять хвилин.
— Завтра, в понеділок? — спитав Паспарту.
Містер Фогг так само запитав містріс Ауду.
— Завтра, в понеділок — відповіла вона.
Прийшов час сказати тепер як було схвильоване англійське громадянство, почувши про зат-
