спробувать ще раз перемогти перешкоди. Але йому зненацька прийшла до голови чудова думка.
Бо й справді, Кінгстоун, невеличкий порт на березі Ірландії з'єднаний залізницею з Дубліном й потяги тут досить часті. Пароплави, що йдуть від Сполучених Штатів, кидають в цім порті листи. Ті листи на швидких потягах перевозять до Ліверпуля й вони приходять туди на дванадцять годин раніш американських пароплавів.
Ці дванадцять годин і захтілось виграти містерові Фоггові, їдучи новою дорогою. Таким чином, замісць того, щоб прибути до Ліверпуля другого дня увечері — він міг приїхать туди о полудні. Через це мав змогу прибути до Лондону раніш, як о восьмій годині сорок п'ять хвилин у вечері.
Через годину по полудні „Генріета“ увійшла до порту Кінгстоун. Капитан Спіді міцно стиснув руку містерові Фоггові, зоставшись на своїм обдертім судні, яке однак не коштувало й половини тих грошей, за які було його спродано.
Пасажири вийшли. В цю хвилю Фіксові дуже схотілось арештувать містера Фогга. Але він того не зробив. Чому? Що він почував в ту хвилину? Чи впевнився він в тому, що містер Фогг не винуватий, і визнав свою помилку?
Щоб там не було, він не покинув містера Фогга. О-пів до другої години вночі він сів вкупі з ним, містріс Аудою та Паспарту у вагон потягу, що відходив з Кінгстоуну в Дублін, прибув туди вдосвіта й зараз-таки пересів на почтовий пароплав. То був пароплав того типу, яких багато тут ходило — величезне стальове веретено, з такою дужою машиною, що не вважало навіть потрібним підійматись на хвилю, а завше проходило наскрізь. О дванадцятій годині без двадцятьох хвилин 21-го
