І сказавши цю, на його погляд, дуже приємну річ містерові Фоггові, він хотів йти. Але той спинив його:
— Виходить корабель мій!
— Од кіля до флагштоків — все, що з дерева.
— Гаразд. Звеліть розібрати внутрішні стіни й палити ними.
Можна уявить собі скільки потрібно було сухого дерева, щоб забезпечить пароплавові необхідну силу пару. За цей день місток, рубка, каюти й нижній місток — все було знищено. Другого дня, 19-го грудня зрубали реї, лави, облавки, повалили щогли, розрубавши їх на кілька частин.
Екіпаж працював завзято. Один Паспарту рубав, різав, пиляв за десятьох, неначе дух руїни перелетів над кораблем. До третього дня, 20-го, частина обшиття, коєць, більша половина містка для пасажирів — все було порубано на паливо. „Генріета“ набрала вигляду понтону. Але в той же день з'явився ірландський берег, видко стало фастентський маяк.
О десятій годині увечері судно було на однім рівні з Кінгстоуном. Філеасові Фоггові зоставалось часу менш доби, а швидче як за одну добу „Генріета“, їдучи навіть на всіх парах, не могла прибуть до Ліверпуля. Палива-ж зосталось обмаль!
— Усе проти вас, — промовив Андрю Спіді, зацікавлений нарешті справою містера Фогга. — Ми ще тільки біля Кінгстоуна.
— Ага! — одказав містер Фогг. — Цей Кінгстоун там, де горять вогні?
— Так.
— Чи можемо ми зайти в порт?
— Не швидче, як по трьох годинах, тільки під час припливу.
— Почекаємо, — спокійно сказав містер Фогг. По його обличчю непомітно було, що він вирішив
