ся їхати до Бордо, але за тридцять годин свого перебування на пароплаві так уміло обертав банковими білетами, що встиг перекупити на свій бік усю команду „Генріети“ — матросів, кочегарів та машиниста. Правда, що при їхній контрабандній вдачі це було дуже легко зробити. От з якої причини Філеас Фогг командував тепер замісць Андрю Спіді, замкнувши останнього в його каюті, в той час як „Генріета“ швидко йшла на Ліверпуль. Однак ясно було, що з Філеаса Фогга правдивий моряк тому, що він чудово керував кораблем.
Чим могла скінчитись пригода, читач швидко довідається. Щож торкається містріс Ауди, то вона досить була цим стурбована, хоч і не виявляла того. Зате Паспарту радів без міри.
Капитан Спіді казав, що „Генріета“ робить одинадцять-дванадцять вузлів на годину й справді вона так йшла. За девять день „Генріета“ могла легко доїхать з Нью-Йорку до Ліверпуля, коли нічого не перешкодить. Але для цього потрібно було спокійне море, постійний сприяючий вітер, і нарешті, щоб не зіпсувалось як-небудь саме судно. До того-ж можна було сподіватись немалого клопоту поважному джентльменові у Ліверпулі, через цей сміливий захват „Генріети“ вкупі з банковою справою.
Перші дні вони їхали дуже добре. Море було тихе, вітер ввесь час подимав в північно-західньому напрямі, розпустили вітрила й „Генріета“ йшла як правдивий трансатлантичний пароплав.
Паспарту був в самім веселім настрої. Останній вчинок його пана, про наслідки якого він і не думав, цілком захоплював його. Ніколи екіпажові не доводилось бачить таку веселу та балакучу людину. Він залюбки базікав з матросами, дивував їх своїми гімнастичними штуками, гово-
