— І кола б вашу подорож не перервали індійці, ви прибули б до Нью-Норку 11-го вранці?
— Еге, за дванадцять годин до вирушення пароплаву.
— Гаразд, ви спізнились на двадцять годин, двадцять без дванадцяти буде вісім. Виходить, що треба тільки наздогнати вісім годин, чи бажаєте спробувать це?
— Пішки? — спитав містер Фогг.
— Ні, саньми, — відповів Фікс, — вітрильними саньми. Мені пропонували цей спосіб їзди.
Фікс казав про того добродія, що підходив до його вночі на вокзалі.
Філеас Фогг не відповів нічого, але Фікс показав йому на того чоловіка, що ходив перед двірцем. Містер Фогг звернувся до нього й через хвилину пішов з американцем на імення Мудж до його хатини, що стояла поблизу фортеці Керней.
Там містер Фогг побачив дуже чудернацький екіпаж. Він був подібний до рами, покладеної на довгих, спереду трохи піднятих, санях. На цій рамі могло вмоститись шість душ. На передній третині довгої рами було вбито високу щоглу, до якої прив'язано було величезне вітрило.
Щоглу було міцно прироблено залізними трубами до саней і на ній причеплено стойку для другого вітрила, що заміняло стаксель. Позаду висіло щось подібне до кермового весла, яке давало змогу керувати саньми.
Отже це були сані оснащені на кштальт галєри. Взімку, під час снігової заверюхи, що спиняє потяги, цими санками користуються для переїздів з однієї станції до другої. Дотого-ж вітрила їхні можуть мати далеко більшу поверхню, як в гоночних човнах, бо вони не бояться хвилювання. З попутнім вітром вони біжать навіть часами швидче за кур'єра.
