„Однак же й дорого я коштую своєму панові“ — подумав Паспарту, побачивши це.
Фікс мовчки дивився на містера Фогга. Неможливо висловити, які ріжноманітні почуття змагались тоді в його душі. Містріс Ауда, не кажучи ні слова з радощів, схопила руку містера Фогга й міцно тиснула її своїми малими рученятами.
Паспарту, ледве вступивши на станцію, почав шукати потягу. Він думав, що він ще не вирушив і вони встигнуть надолужити прогаєний час.
— А потяг де? — гукав він.
— Одійшов — відповів Фікс
— А коли піде слідуючий? — спитав містер Фогг.
— Тільки нині увечері.
— Ага! — спокійно промовив стриманий джентльмен.
На визволення Паспарту Філеас Фогг згаяв багато часу й через те спізнився на двадцять годин. Паспарту почував себе дуже в тому винуватим. Деж-таки? Він мимоволі став причиною остаточного з'убоження свого пана.
Коли саме Паспарту міркував про це, Фікс наблизився до містера Фогга й запитав його, дивлючись йому просто в вічі:
— Ви справді, пане, дуже поспішаєтесь?
— Еге, дуже поспішаюсь, — одповів містер Фогг.
— Вибачте — питав далі Фікс, — вам конче необхідно прибути до Нью-Йорку 11-го числа на девяту годину увечері, щоб встигнути на пароплав, що вирушає до Ліверпуля?
— Неодмінно.
