над ними він призначив сержанта, що вже не раз бував у бувальцях.
— Дуже вам вдячний, капитане, — відповів містер Фогг.
— Ви дозволите товаришувать вам в цій справі? — запитав Фікс.
— Як вам бажано. Але, як ви хочете бути мені в пригоді, то зостаньтесь з містріс Аудою на той випадок, як що зо мною трапиться нещастя.
Фікс раптом зблід. Спустить з очей людину, кожним кроком за якою він так уперто стежив! Пустити його самого в пустелю, без свого догляду! Фікс тольки поглянув на містера Фогга. І не вважаючи на свої підозріння та внутрішню боротьбу з самим собою, він мусів спустити очі перед ясиим спокійним поглядом цієї людини.
— Я лишусь, — промовив він.
По кількох хвилинах, стиснувши на прощання руку молодій пані, містер Фогг передав їй мішечок з коштовними банковими паперами — грішми й вирушив в дорогу вкупі з сержантом та його солдатами.
— А ви, друзі мої, дістанете 1000 фунтів, як що нам пощастить визволити полонених.
Було по дванадцятій годині дня.
Містріс Ауда увійшла в двірець і там стала сама дожидатись та думати про містера Фогга, про його звичайність сполучену з саможертвою та хороброю вдачею. Він офірував своїм майном, а це тепер ще й життям, і все те він робив не вагаючись, не кажучи зайвого слова. Спокійно й звичайно виконував він свій обовязок чесної людини. В її очах Філеас Фогг зробився героєм.
В той самий час Фікса мордували инші думки. Він схвильовано прохожався по платформі. Лиш на одну хвилину він захопився довіррям до містера Фогга, а потім знову став самим собою.
