— Е, це ж пусте! Карти ми знайдемо. В американських потягах усе можна купити. А відносно партньорів, то коли ви пані…
— Безумовно, — охоче відповіла молода жінка, — я граю в віст. Адже ж і це уміння належить до англійського виховання.
— Я теж непогано граю — сказав Фікс. — Ми можемо грати втрьох з „дурнем“ — замісто четвертого партньора.
— Як вам бажано — відповів містер Фогг, радий тому, що й в вагонах залізниці, є змога занятись своєю улюбленною грою.
Доручили Паспарту дістати усе необхідне й він швидко з'явився з повною грою карт, фішками, жетонами й дошкою, обіпнутою зеленим сукном. Гра зараз-таки почалась. Містріс Ауда грала зовсім не погано, так що заслужила навіть похвали від стриманого містера Фогга. Відносно Фікса треба зазначити, що він був першорядний грок і цілком міг змагатись з містером Фоггом.
— „Оце вже, — міркував Паспарту — ми його добре всадовили. Тепер він більш не посунеться з місця“.
Близько одинадцятої години ранку потяг досягнув водопереділу між Тихим та Атлантичним океаном коло Бриджерського проходу. Цей пункт один з найвищих на всім путі залізниці через Скелисті гори, бо лежить на 7524 фути над рівнем моря. За двісті миль від нього вперед, починаються вже широкі рівнини, які стеляться аж до самого Атлантичного океану й неначе самою природою пристосовані для проведення через них залізниці.
На узгірі, з боку Атлантичного океану помітні було джерела та рівчаки, якими починаются ріки й річки сістеми Плетт-Рівера. Увесь обрій з північного й східнього боків було закрито напів закругленим хребтом північної частини Скелистих
