живоплоти з шипшини, гаї акацій та молочаю. Зараз же те все було вкрите рівним тонким шаром снігу.
О другій годині по полудні мандрівці висіли на станції Угден. Потяг одходив тільки в шість годин увечері. Містер Фогг, містріс Ауда та обидва їх подорожні товариші мали досить часу, щоб побувати в місті святих, яке з'єднано з станцією Угден невеличкою віткою. Для огляду цього міста доволі було двох годин. Воно мало цілком американське обиччя, цеб то, як і усі міста Союзу збудоване було навзірець величезної шахової дошки. Такі самі довгі рівні улиці, така-ж, як висловлювався Віктор Гюго, „сумна похмурість рівних кутів.“ Той, що засновував місто святих, не міг уникнуть того-ж захоплення сіметрією, яким відріжняються англосакси. В цій чудній Америці, де люде ще душею не доросли до своїх державних установ, все робиться прямолінейно, й будинки, й вулиці й навіть дурниці.
В три години мандрівці вже прохожались вулицями міста, що лежать між Іорданом та передгіррям Вахзас. В йому майже не було церков. Серед будинків притягували до себе увагу: дім пророка, будинок суду та арсенал. Далі йшли будинки з сіро-блакитної цегли, з верандами та галереями, навкруги їх зеленіли сади, де росли пальми та акації. Усе місто було оточене білою стіною, складеною з глини та валунів, збудованою в 1853 році. На головній вулиці, де був ринок, стояло кілька готелів, прикрашених прапорами; між ним найвидатніщий — готель Солоного Озера.
Місто було не дуже залюднене. Улиці майже порожні, крім тої частини, де був храм. Попасти сюди можна було улицею, що вела повз ряди квітників перед домами. На вулицях було досить
