ходив від одного вагону до другого та приліплював облатками до дверей рукописне оповіщення.
Підійшовши до нього, Паспарту прочитав, що шановний „ельдер“ Вільям Гіч, мормонський місіонер, користуючись своєю присутністю в потязі № 48, прочитає в одинадцять годин ранку в вагоні № 137 виклад про мормонизм. Для чого запрошує всіх джентльменів, що бажають просвітитись таємницями релігії „святих останніх днів“.
— Безумовно, що я піду — подумав Паспарту, який знав лишень, що мормони мають по кілька жінок, та що на цьому ґрунтується усе їх брацтво.
Новина швидко обійшла ввесь потяг, в якому їхало більш як сто пасажирів. В вагоні № 137 їх зібралось душ зо тридцять, де розмістились на лавах. Паспарту був в передніх рядах слухачів. Ні містер Фогг, ні Фікс не знайшли потрібним прийти на той виклад. В призначений час Вільям Гіч встав і досить роздратоваим голосом, неначе він сперечався з невидимим супротивником, гукнув:
— Я, кажу, що Джое Сміт — мученик, що його брат Гірам — мученик і, що утиски Союзу проти пророків, зроблять мучеником Брайама Юнга! Хто насмілиться сперечатись проти цієї заяви?
Ніхто не відважувався сперечатись з місіонером, роздратовання якого дуже мало личило його спокійному обличчю. Але, безумовно, він дратувався через те, що мормонизм справді терпів великі утиски від уряду Сполучених Штатів. Останній з великими труднощами примусив цих фанатиків заспокоїтись. Він захопив військовою силою Уту й примусив мормонів підлягти постановам Союзу. Пророка-ж їх Брайама Юнга посадив у вязницю за бунт та одружіння з кількома жінками. Від того часу послідовники пророка з подвійним завзяттям заходились боротись з урядом хоч словом, не маючи за собою збройної сили. Як ба-
