повне, а червоні щоки давали йому змогу милуватись власними вилицями. Високий на зріст, з широкими грудьми й жилавий, він був сильний як Геркулес[1]. Його чорне волосся завжди було розкуйовджено. І коли стародавні скульптори знали вісімдесят способів упорядження волосся в Мінерви,[2] то для своєї шевелюри[3] Паспарту знав тільки один. Разів зо три гребінцем або щіткою по голові — й от тобі й готово.
Саме обережне міркування не припускало, щ б така жвава людина могла догодити містерові Фоггові й чи міг він бути остільки точним та ретельним, як цього вимагав його господарь? На це запитання можна було відповісти тільки після спроби.
З-замолоду життя його, як ми вже бачили, було бурхливе, кочове, й тепер він прагнув одпочити.
Наслухавшись про методичність і вславлену разважливість англійців, він перебравсь до Англії, але й тут йому не пощастило. Жив він вже в десятьох господарів і всюди натрапляв на мрійників, або людей охочих до пригод, до мандрівок. Нарешті, його останній господарь, молодий лорд Льонгферрі, депутат парламенту, часто вертався до дому після нічної гульні в Гай-Маркеті на плечах полісменів[4]. Перш за все, аби мати змогу поважати свого господаря, Паспарту дозволив закинути кілька уваг свому хазяїнові, правда, дуже напучуючих, та, на жаль, їх було злецько прийнято, й Паспарту мусів залишити службу. Прочувши, на той час, що Філеас Фогг, есквайр, шукає собі служника, зібравши відомості про
