О восьмій годині у вагон ввійшов кондуктор і оповістив, що тепер вже можна лягати спати. Вагон був спальний. За кілька хвилин його було повернуто в дортуар[1]. Зараз-таки канапи було розкладено й на них постелено добре набиті матраци. Кожна така імпровізована постіль завішувалась од цікавих поглядів щільними фіранками. Простирадла були чисті, подушки мнягкі; зоставалось тільки роздягнутись та лягти, що всі швидко й зробили. Кожен пасажир почував себе наче в окремій вигідній каюті пароплаву. А потяг, мнягко стукаючи, під повною парою летів до штату Каліфорнія.
Місцевість, що розстеляється між Сан-Франціско та Сакраменто, уявляє з себе рівнину. Ця частина залізниці починалась спершу біля Сакраменто й повертала просто на схід сонця, на зустріч тій, що йшла від Омахи. З Сан-Франціско ж до столиці Каліфорнії дорога йшла вже просто на північ, вздовж річки Американської, що вливається в затоку Сан-Пабло.
Тих сто двадцять миль, що відділюють два цих значних міста потяг пробіг за шість годин. Таким чином, мандрівці поминули Сакраменто близько опівночі, коли саме вони спали першим міцним сном. З огляду на це їм не довелось побачити а-ні чудового берега, ні широких вулиць, ні роскішних готелів, ні садів, ні храмів цього важливого міста — резиденції законодавчого парламенту штата Каліфорнії.
Поминувши Сакраменто, потяг проїхав станції Юнкшен-Роклін, Обурн та Кольфакс і увійшов в гори Сієри-Невади. О сьомій годині проїхали станцію Уіско, а по годині — спальний вагон знову мав свій звичайний вигляд, пасажири пов-
- ↑ Велика опочивальня.
