Ці ваготі всередині не мали окремих купе; з боків вагонів, в напрямку поперечнім до осі їх, тяглися ряди крісел. По середині зоставався прохід, який вів до вбиралень, котрі були при кожному вагоні. Вздовж всього потягу вагони один з одним з'єднувались невеликими платформами по яких пасажири вигідно могли переходити з вагона у вагон, а також в салон-вагони, вагони-ресторани та вагони-кафе. Не було тільки вагонів-театрів, та, напевне, швидко з'являться й такі. На платформах увесь час чатували продавці книжок, журналів та газет, ті, що продають усякі напої, їжу, цигарки, й в кожного з них були покупці. Від станції Окленд потяг вирушив о шостій годині увечері.
Вже смеркало. Вночі похолоділо й все небо вкрилось хмарою, що погрожувало снігом. Потяг біг не дуже швидко. Як рахувати зупинки, — він йшов з середньою прудкістю біля двадцяти миль на годину. Цього було цілком досить, щоб пройти дорогу за визначений час.
В вагоні не чуть було розмов. Швидко більшість пасажирів поснула. Паспарту знайшов собі місце коло Фікса, але не розмовляв з ним. Події за останній час значно змінили їх відносини; про одвертість та щирість не було й згадки — їх заступила ворожа сухість. А в тім, Фікс ні трохи не змінив свого відношення до Паспарту. Тоді, як останній тримався ввесь час сторожко, готовий при найменшім підозрінні задушити свого колишнього приятеля.
Через годину по вирушенні потягу пустився сніг, на щастя не такий густий, щоб зменшити ходу потяга. Крізь шкло вікон було видко тепер лишень білий обрус з сірими плямами клубків диму на ньому, що вилітав з паровика.
