Тепер Сан-Франціско мало вигляд великого торговельного міста.
Над усіма вулицями та алеями стреміла висока вежа ратуші, на якій ввесь час стояла дозорці. Вулиці сходились скрізь прямими кутами. На площах розкинулись зелені великі публичні сади, далі йшло китайське місто, неначе перевезене сюди з Небесної імперії в пуделку для дитячих забавок. Не видно було вже сомберо та червоних курток, які носили шукачі золотого піску в давні часи. Тепер панувала чорні фраки та шовкові ціліндри, а ті, що їх носили, видавались заклопотаними по самі вуха. Де-котрі вулиці, як наприклад, Монгомері-стріт, лондонський Регентстріт, паризький Італійський бульвар, нью-йоркський Бродвей — цілком майже було занято блискучими крамницями, по вікнах яких було виставлено на показ вироби всесвітньої промисловости.
Коли Паспарту прибув до „Міжнароднього готелю“, то йому здалось, що він нікуди не виїздив з Англії. Партер готелю було призначено під так званий „бар“. Це було щось подібне до буфету, де всякий проживаючий в готелі міг задурно їсти закуски. Тут без всякої витрати для себе можна було дістати сушене мясо, юшку з устриць, бісквіти та честер. Платити треба було лишень за те, коли-б кому забажалось випити: елю, чи портвейну, або хересу. Паспарту знайшов цей порядок цілком „американським“.
Ресторан готелю було обставлено з великим комфортом. Містер Фогг та містріс Ауда сіли за малий столик і звеліли дати собі сніданок. Страви подавались на манісеньких тарілочках, а прислуговували негри самого чорного кольору.
Поснідавши, містер Фогг вкупі з містріс Аудою вийшов з готелю й подався в англійське консульство, щоб покласти візу на своєму пашпорті.
