„Добре, — міркував він. — Уявім, що ми на карнавалі“. Перш за все „з'японений“ таким чином Паспарту мусів зайти до приватного дому досить скромного вигляду. Там він поснідав рештками якоїсь птиці та кількома жменями рижу, як людина, що не сподівалась обідати того дня.
„А тепер, — міркував він попоївши, — не треба лишень губити рівноваги. Вже це дрантя не можна буде проміняти на гірше. Треба як найшвидче вигадати спосіб покинути цю країну сонця, про яку в мене залишаться самі смутні спогади.“
Паспарту захотілось навідатись на кораблі, що відходять до Америки. Він сподівався там нанятись слугою чи кухарем, згоджуючись одібрати замісь платні тільки право на проїзд та харчі. Коли б він потрапив в Сан-Франціско, то там би він знайшов спосіб викрутитись з свого скрутного становища. Саме головне було перепливти ці чотирі тисячі сімсот миль Тихого океану, що відділюють Японію від Нового Світу.
Паспарту був не з тих, що довго міркують над виконанням свого плану. Не довго гадаючи, він попростував до порту. Але що ближче він підходив до доків, то план його, який спочатку здавався таким простим, став йому уявлятись майже нездійснимим. Чому-ж це на американськім пароплаві як раз потрібний буде слуга або кухарь? І яке довірря може викликати він таким чином одягнений? Нарешті, які рекомендації, яке забезпечення може він подати?..
Коли він міркував таким чином, погляд його впав на величезну афішу, яку носив чоловік в одежі клоуна по вулицях Йокагами. В афіші стояло по-англійському:
