повісти містерові Фоггові, приїхавши до Лондону, що за ним навколо всього світу слідкував поліцейський аґент і посміятись разом над цею пригодою. Авже-ж так! У всякім разі над цим питанням ще був час поміркувати. Перед усім треба явитись до містера Фогга й прохати вибачення за свій непристойний вчинок. Паспарту підвівся. Море було неспокійним, пароплав дуже хитався. До того ж таки й сам Паспарту ще не зовсім твердо держався на ногах. Однак він помалу доплентався до керми. На містку не було нікого подібного до містріс Ауди або містера Фогга.
„Напевне, — промовив Паспарту, — містріс Ауда ще не вставала, а містер Фогг знайшов собі партнера й грає у віст“.
Паспарту заглянув до салону. Містера Фогга там не було. Зоставалось допитатись, яку він займав каюту. Паспарту звернувся з цим запитанням до „персера“, але той відповів, що він не знає такого пасажира.
— Вибачте, — вперто допитувався Паспарту — справа йде при високого, спокійного, мовчазного джентльмена. З ним їде молода пані.
— Молодих паній в спискові пасажирок немає, — відмовив персер. — Коли бажаєте, можете поглянути на список пасажирів.
Паспарту проглянув список. Назвиська містера Фогга там не було. Хвилину Паспарту простояв дуже вражений. Потім йому в голові як блискавиця промайнула думка.
— Я на „Карнатику?“ — швидко запитав він.
— Еге-ж.
— По дорозі в Йокагаму?
— Так.
Виходило, що він не обмилився з пароплавом, як подумав в першу хвилину. Отже, коли
