після трьох годин він пробуркався від цього тяжкого сну, бо його ввесь час трівожила одна уїдлива думка. Він почав змагатись з оп'яненням і сном. Почуття, що він не виконав свого обовязку надало йому сили. Він зсунувся з канапи та хитаючись, тримався за стіни, падав і знову підіймався, поки нарешті не вибрався з курильні, гукаючи, неначе у ві сні: „Карнатик“, „Карнатик“!
Пароплав вже парував, готовий вирушити в дорогу. Паспарту треба було зробити лишень кілька кроків. Він кинувся до східців, перейшов їх і впав на місток як раз в той мент, коли „Карнатик“ знімався з якору.
Кілька матросів, призвичаєних до подібних сцен, підняли бідолаху й віднесли його до другого класу. Тільки другого дня, коли від'їхали від китайського берегу за сто пятьдесять миль, Паспарту прокинувся й вийшов освіжитись на місток.
Він жадібно пив свіже морське повітря й трохи прийшов до памяти.
Помалу, збіраючи думки, він пригадав, що з ним сталося вчора: одвертість Фікса, курильню й що було з ним потім.
„Напевне, — подумав він — я був дуже п'яний. Що-ж скаже містер Фогг? У всякім разі головне діло зроблено: на пароплав я не спізнився“.
А потім він став думати про Фікса.
„Ну, відносно цього, то від нього ми вже напевне відкараскались. Не може бути, щоб він насмілився після своїх пропозіцій піти за мною на „Карнатик“. Скажіть, будь ласка! Поліцейський шпиг стежить за містером Фоггом, обвинуваченім в злодійстві… То, коли пан мій злодій, то я можу стати, так само, й вбивцем!“
Чи повинен він був повідомити про це все свого пана? Чи варто було з'ясувати йому ролю Фікса у всій цій історії? Чи не краще було роз-
