секунди, дні, числа й рік. В одинадцять з половиною годин Фогг мав, як завжди, помандрувати до свого клубу.
В цю саме хвилину постукали в двері. Попередній слуга, Джемс Форстер, з'явився на порозі кімнати.
— Новий слуга, — довів він до відому.
В кімнату ввійшов огрядний чоловік літ на тридцять і вклонився панові.
— Ви француз, і вас звуть Джоном? — спитав містер Фогг.
— Жан, — пане, — як на те воля ваша, — Жан Паспарту[1]. Це прізвище так зі мною й застереглось, а дали мені його за мою здібність виплутуватись зі всякої біди. Вважаю себе людиною чесною, але маю довести вам одверто, що бував я у всяких бувальцях: був мандруючим співцем, їздцем у циркові, їздив верхи, як Леотар[2], ходив по канатові, як Бльонден[3], потім став учителем гімнастики, щоб як найбільше скористатись зі свого хисту, й наприкінці був пожарним у Парижі, й працював на багатьох значних пожежах, але пять років, як я покинув рідний край й, бажаючи спокою, став камердинером[4] в Англії. Тому, що я зараз без місця, а про містера Фогга всі говорять, як про найпунктуальнійшого джентльмена об'єднанного королівства й як про домонтаря, так я й прийшов, сподіваючись зажити спокійно й геть позабути ім'я Паспарту.
— Паспарту мені підходить, — одповів джентльмен. — Мені про вас говорили, до того ж ви маєте добрі референції. Ви знаєте мої умови?
