По сході сонця другого дня ранком 8-го листопаду, виявилось, що шкуна зробила вже більше ста миль. Викидаючи часто лота, знайшли, що вона йде з середньою прудкістю від восьма до девяти милю. „Танкадера“ несла як і раніш всі вітрила, які міцно нап'ялись. При цих умовах вона йшла з найбільш можливою їй прудкістю. Коли б тільки не змінилась сила й напрямок вітру, то вона напевне виконала б своє завдання.
Цим днем „Танкадера“ не відходила далеко від берега, бо тут їй сприяла течія. Берег був в неї з бакборту, миль за пять і часами його нерівні обриси виступали на обрію.
Вітер подимав з землі, й тому тільки злегка хвилював море, що також було спряючим шхуні. Дрібні хвильки дуже шкодливо впливають на судна малого водозмісту тому, що вони зменшують їхню інерцію, „вбивають“ їх, як кажуть моряки.
Коло полудня вітер трохи стих і подув з південного сходу. Лоцман звелів поставити брамселі, але їх довелось швидко зняти, бо вітер знову став дужчати.
Містер Фогг і містріс Ауда на щастя не хорували морською хворобою й залюбки попоїли консервів та корабельних сухарів. Фікса також запросили до їх полуденку й той мусів був згодитись, знаючи, що баласт в шлункові так само потрібний, як і на кораблі. Але це його дратувало. Їхати на кошт цього джентльмена, годуватись його запасами — це йому здавалось непристойним. Однак-же він попоїв, правда, стоячи, нашвидку, і все ж таки попоїв. Але після того він знайшов потрібним одвести Філеаса Фогга на бік і промовив:
— Добродію…
Це слово палило йому губи. Він ледве стримувався, щоб не схопити цього добродія за комір.
