місток своїм білям кольором нагадував колір слонової кости. Було видно, що Джон Бунсбі піклувався про то, щоб на судні був лад. Дві щогли було трохи відхилено назад. Вона держала скісний грот-контр бізань, бізаньсель, фор-стаксель, грот брамсель і могла постановити міселі. По всьому було видно, що йти ця шкуна мала дуже добре, й справді — вона виграла вже кілька призів на матчах, влаштованих проміж лоцманськими суднами.
Екіпаж „Танкадери“ складався з її господаря, Джона Бунсбі, та чотирьох чоловік. То були сміливі, завзяті моряки, що знали море, як своїх п'ять пальців і пускались у всяку годину розшукувати кораблі. Джону Бунсбі можна було призначити років сорок п'ять. Міцно збитий, обпалений сонцем, він мав погляд жвавий і меткий. Його енергійна, самовпевнена постать могла підбадьорити навіть самих полохливих і викликати довірря.
Філеас Фогг і містріс Ауда піднялись на облавока. Фікс вже був там. З юта шкуни можна було пройти в квадратову каюту. Кругла канапа та стіл складали умебльования цієї кімнати. Тут було тісно, але чисто й затишно.
— Дуже шкодую, що не можу запропонувать вам нічого кращого, — сказав містер Фогг, запроваджуючи туди Фікса.
Той мовчки вклонився.
— „Чемний пройда, — подумав він, — а все таки пройда!“
У всякім разі Фіксові було неначе совісно користуватись послугами містера Фогга.
В три години й десять хвилин вітрила нап'ялись й на щоглі з'явився англійський прапор. Пасажири сиділи на містку. Містер Фогг і містріс Ауда кинули останій погляд на берег, гадаючи чи не з'явиться часом тим Паснарту.
