гірше заплутувало його власний план. Очевидно, Паспарту говорив по щирості й не міг бути спільником свого пана, чого найбільше боявся Фікс.
— „Гаразд, — міркував аґент. Коли він не спільник, то допоможе мені“.
І шпиг рішуче відважився. До того-ж йому було ніколи. Затримати містера Фогга було необхідно.
— Слухайте, промовив він гострим тоном, — я зовсім не те, за що ви мене вважаєте, Я зовсім не аґент членів Реформ-клубу.
— Он як! — насмішкувато протяг Паспарту.
— Я аґент поліції, з дорученням од адміністрації з'єднаного королівства.
— Ви… шпиг?
— Коли хочете, — це я вам можу довести. От мій наказ.
І вийнявши з портфеля напір, аґент подав його Паспарту.
Це, справді, був наказ за підписом директора центральної поліції. Паспарту був здивований без міри й, вирячивши очі, дивився на Фікса.
— Заклад цього Фогга тільки причина про людські очі, якою він обдурив і вас і членів Реформ-клубу. Йому потрібно було примусити вас, хоч і несвідомо, допомогти йому.
— В чому-ж справа? — скрикнув Паспарту.
— Ось слухайте. 28-го вересня цього року з Англійського банку було викрадено пятьдесять пять тисяч фунтів стерлінгів. Де-які прикмети злодія було запримічено. Ось, вони цілком підходять до містера Фогга.
— Та ні, чорт забірай! — скрикнув Паспарту, стукнувши об стіл своїм дужим кулаком. Мій пан — чесніща в світі людина.
— Звідкіль вам це відомо? Хіба ж ви його знали раніш? Ви стали до його на службу в са-
