Гон-Конг, невеличкий острівець, приєднаний до англійської теріторії по Нанкінському трактатові після війни 1842 року. За кілька літ колонізаційна вдача англійців встигла заснувати там значне місто й утворити важливий порт під назвою — Вікторія. Острів цей лежить там, де вливається в море річка Кантон, всього за шістьдесят миль од португальського міста Макао, збудованого на другім березі. Очевидно, що в торговельній боротьбі Гон-Конг повинен був перемогти Макао й тепер більша частина китайського транзітного торгу ведеться через це місто. Доки, шпиталі, верфі, крамні комори, собор готичної архитектури, губернаторський дім, вулиці, бурковані на маз-адамовий спосіб, — все це наводило на думку, немов би яке-небудь комерційне місто з графства Кенті або Суррей, пронизавши земну кулю наскрізь вийшло на її поверхню як раз саме з протилежного боку — майже на антіподі. Заклавши руки в кишені, Паспарту попростував до порту. По дорозі він розглядав паланкіни, тачки з полотняним накриттям, які ще можна зустрінути в небесній імперії. Натовп китайців, японців та європейців тиснувся по вулицях. У всьому місто було подібне до Бомбею, Калькути, Сінгапуру. Здавалось навколо всього світу йшли англійські міста.
Піспарту прийшов до порту Вікторії. Там, при гирлі річки Кантону, кишіли, як мурашня, кораблі ріжних націй: англійські, французькі, голандські, торговельні й військові, японські й китайські джонки, ампи, танки, й нарешті пароп-
