ного заходу, що дуже гальмувало хід судна. Хистким „Рангуном“ сильно кидало вбік, що робило велику неприємність пасажирам, незадоволеним дужим хвилюваням, викликаним несприяючим вітром.
3-го та 4-го листопаду була майже буря. Море клекотіло під натиском шквалу. Пів-дня „Рангун“ мусів йти під малою парою й робив всього десять обернень ґвинта за хвилину. Всі вітрила було спущено й вітер жалібно гудів ніж голими щоглами.
Прудкість пароплаву, зрозуміло, багато зменшилась. Передбачалось, що він прийде до Гон-Конгу пізніще на двадцять годин або й того більше, коли негода довго триватиме. Філеас Фогг спокійно дивився на розхвильоване море, що наче боролось з ним особисто. Він ні разу навіть не нахмурився, а проте спізнення на двадцять годин було для його справи дуже шкодливим, бо він міг опізнитись на йокагамський пароплав. Та ця людина, позбавлена нервів, не знала ні нетерплячки, ні нудьги. Здавалось, ніби й цю хуртовину позначено було у його маршруті, немов він передбачав її раніш. Коли містріс Ауда розмовляла з ним про негоду, то він при тому був такий же спокійний, як звичайно.
Фікс дивився на цю справу з другого боку. Йому навпаки, ця негода на морі подобалась. Як би „Рангунові“ довелось через цю негоду повернути назад, то він був би ще більше задоволеним. Усі ці перешкоди йому були дуже корисні, бо примушували Філеаса Фогга затриматись кілька днів у Гон-Конзі. Нарешті само небо зі своєю негодою та шквалом сприяло йому. Правда, що він сам був трохи хворий, але то дурниця. Він не звертав уваги на страждання, коли його тіло корчилось од морської хвороби — його дух спов-
