пароплав з південного сходу, сприяючи його прудкій ході. Коли була можливість, капитан ставив вітрила. „Рангун“ був оснащений на кштальт брига й часто плив під грот-фок та бізань-марселями. Тоді швидкість його при подвійні силі пари з вітром дуже побільшувалась.
Таким чином поминули вони береги Анаму та Кохінхіни під колихання дрібних, але дуже втомлюючих, хвильок.
Та не так море, як саме конструкція „Рангуну“ була причиною втоми та хвороби більшости пасажирів під час цього переїзду. Бо й справді, облаштовання пароплавів півострівної компанії, що плавають в Китайськім морі має одну велику хибу. Відношення між їхньою водозмістимістю та високістю ватер-лінії зле розраховано, через що вони погано витримують натиск хвиль. І об'єм, захищений від заливання водою, занадто малий — от чому кілька хвиль, що хлюпнуть по-за облавок, значно зменшують прудкість судна.
Ці пароплави, таким чином, багато гірше, коли не відносно машинн, то відносно своєї будови, ніж пароплави французької компанії, як от: „Імператриця“ та „Камбоджа“. По розрахункові інженірів, вони можуть умістити в собі, не погрузнувши в воді, таку кількість коди, яка дорівнює їхній власній вазі. Англійські ж пароплави, як наприклад: „Корея,“ „Голконда“ й, нарешті, „Рангун“ не вміщають без того, щоб не погрузити в воді, навіть шостої частини власної ваги.
По цій причині в негоду доводилось вживати заходів обережности та йти під малою парою. Це гаяння часу ні трохи, видимо, не турбувало Філеаса Фогга; зате Паспарту воно дратувало без краю. Він тоді обвинувачував капитана, машиниста, компанію й відсилав до всіх чортів тих, хто втручається в справу перевозу пасажирів.
