Паспарту розговоритись і постановив одкрить тому своє інкогніто. Нічого марнувати часу.
Було 31-е жовтня; другого дня пароплав мусів прибути до Сінгапуру. Тому Фікс в цей день вийшов на місток, маючи на думці першим підійти до Паспарту й виявити при тому надзвичайне здивування. Паспарту прохожався на чердаку пароплава. Шпиг кинувся до його, гукаючи:
— То ви на „Рангуні!“
— Пане Фіксе, ви тут! — одповів Паспарту, здивовано дивлючись на шпига. — Як це сталось? Я покинув вас в Бомбеї й зустрічаю по дорозі до Гон-Конгу. Ви напевне їдете кругом світу?
— Ні, ні, — відповів Фікс — я збіраюсь зостатись в Гон-Конзі, принаймні, на кілька день, або й більше.
— Ага! — промовив Паспарту.
— Але як це я вас раніш не бачив?
— Мені нездужалось, сидів у каюті. Морська хвороба, знаєте… Бенгальська затока не така милосердна до мене як Індійський океан.
— А ваш пан, містер Фогг?
— В добрім здоровлі й все такий-же точний, як і його маршрут. Ні одного дня зайвого. Адже ж, пане Фіксе, ви ще не знаєте, що з нами їде молода дама?
— Молода дама? — перепитав аґент, немов не розуміючи слів Паспарту. Але Паспарту зараз-таки освідомив його зо всіма подробицями історії Ауди. Він розповів про випадок в бомбейській пагоді, про купівлю слона, про сутті та викрадення містріс Ауди, про вирок калькутського суду та про виплату грошей за поруки. Остання частина цього оповідання була дуже добре відома Фіксові, але він робив вигляд, неначе нічогісенько не знає. Паспарту з захопленням оповідав про свої пригоди, радий, що знайшов такого пильного слухача.
