Сторінка:Журнал «Краєзнавство», 1927. – Ч. 1.pdf/9

Ця сторінка вичитана

6

№ 1

К. Дубняк


до науки, що, використовуючи її досягнення й тим удосконалюючи тех­ніку, людина все більш і більш опановує природу.

Одвічна боротьба людини з природою приводила до удосконалення засобів тої боротьби, до використання більшої кількости різних знарядь, приводила також і до боротьби людей між собою за оволодіння тими засобами боротьби з природою. В чиїх руках засоби боротьби з приро­дою й оскільки вони удосконалені, від того залежав і залежить увесь хід життя людського.

Отже, життя людське в своєму історичному русі є одвічна боротьба з природою і разом з тим класова боротьба, боротьба тіх, хто не має засобів виробництва з тими, хто ціми засобами володіє.

Всі ті сили, що ними людина користується в боротьбі з природою, що їх вона втягає в ту боротьбу, звуться продукційними силами.

Продукційні сили певного суспільства увесь час міняються, набува­ючи нового й нового вигляду; так само в певний час стан продукційних сил різних суспільств буває неоднаковий. В одних державах продук­ційні сили більш розвинені, а в инших — менше. Більше чи менше опа­нування природи людиною залежить від розвитку продукційних сил певного суспільства, а стан розвитку продукційних сил того суспільства залежить від високого чи малого ступня розвитку техніки.

З чого-ж складаються продукційні сили? Найголовнішою продукційною силою є сама людина, як робоча сила в самому широкому розумінні цього слова; далі до продукційних сил належать ті природні ре­сурси й ті сили природи, що їх людина втягає у свою виробничу діяль­ність, що ними вона користується в своєму виробництві і, нарешті, тех­ніка виробництва так само в самому широкому розумінні.

Самі по собі природні ресурси ще не є продукційна сила; лише тоді, коли на певному ступені розвитку техніки, людина починає викори­стовувати ті природні ресурси, вони стають продукційною силою, бо людина притягла їх до свого виробництва.

Стан продукційних сил певного суспільства визначає, власне, і ви­робничі відносини і соціяльний устрій суспільства, визначає його політичну й економічну міць.

Не дивно тому, що коли на розлогому терені СРСР до державного керма стала нова творча сила — пролетаріят, скрізь стихійно повстало гасло — вивчати, використовувати й розвивати продукційні сили радян­ських республік.

Стихійне прагнення до вивчення продукційних сил свого краю вилилося в могутній громадський краєзнавчий рух, що охопив усі активні-верстви радянського суспільства — робітника, селянина передовика, ком­сомольця, червоноармійця, студента, вчителя, агронома, професора і т. и. Виробниче краєзнавство, краєзнавство, що вивчає продукційні сили свого краю з метою допомогти планово-державному будівництву, прискорити й поглибити індустріялізацію країни, піднести культурний рівень народніх мас і народнього господарства,— таке краєзнавство, тільки таке, а не яке инше, потрібне й можливе в наших радянських умовах.