10 АБАТИСА
|
ці й затверджував єпископ католицький, а з 8 ст. їх призначали духовні чи світські сюзерени абатств; 2) А. називали також світських осіб, які користувалися прибутками з володінь, належних абатству; 3) від 16 ст. ввічливе звертання до молодих осіб духовного звання. (Див. Католицизм, Католицька церква латинського обряду, Католицькі чернечі ордени.) Літ.: Лінч Дж. Середньовічна церква. К., 1994. М. В. Кірсенко. АБАТИ́СА — настоятелька катол. жін. монастиря (див. Абатство). АБА́ТСТВО — католицький чол. чи жін. монастир з належними йому володіннями. А. підпорядковане єпископу католицькому або безпосередньо римському папі. А́БВЕР (нім. Abwehr — оборона, відсіч, захист) — орган військ. розвідки і контррозвідки. Німеччини. Від 1919 до 1938 офіційно підпорядковувався військ. мін-ву. Від 1935 А. очолив досвідчений розвідник Ф. Канаріс, який активно сприяв перетворенню служби на один із найважливіших інструментів гітлерівської політики. Після скасування 1938 військ. мін-ва А. реорганізовано в управління розвідки і контррозвідки при штабі вермахту. В центр. апараті діяло 5 гол. підрозділів: «Абвер-І» — розвідка; «Абвер-II» — організація саботажу, диверсій, терору й повстань на тер. ворога, розклад його військ і тилу; «Абвер-III» — контр-розвідка; «Абвер-аусланд (закордон)» — вивчення потенціалу іноз. д-в; «Абвер-центр» — затальноорг. від. У черв. 1941 для безпосереднього кер-ва розвідувальною діяльністю на Сх. фронті створено штаб «Валлі», а 1942 — «Зондер-штаб Р» — для боротьби з партизанським рухом і для ведення пропаганди серед нас. окупованих тер. А. мав свої збройні формування — полк (згодом д-зія) «Бранденбург-800». На тер. Німеччини і за її межами А. мав периферійні органи — т. зв. абверштеллє (АСТ) і підпорядковані їм абвернебенштеллє (АНСТ). У роки Другої світової війни АСТ були створені у країнах-сателітах, а також на окупованій тер. при команд. нім. військами тилових р-нів. Вони повинні були |
виявляти агентуру противника і осіб, ворожо налаштованих до Німеччини, готувати шпигунів та диверсантів для фронтових команд А., вести боротьбу з антифашист. і партизан. рухом. Конкретний зміст діяльності кожного з них визначався одним із напрямів: розвідка, саботаж, контррозвідка. На окупованій тер. України діяли «Абверштеллє Україна», «Абверштеллє півдня України».
«Абверштеллє Україна» дислокувався в різний час у Ровно (нині Рівне) і Полтаві. Від 1942 до жовт. 1943 у Києві діяв підпорядкований «Абверштеллє Україна» «Абвернебенштеллє Київ», зашифрований під кодовою назвою установи зв'язку («Фербіндунгсштеллє»). Контактував у своїй роботі з розвідувальним органом «Оріон», штаб і школи якого дислокувалися 1943 в Києві, а також з київ. підрозділом СД. Його діяльність полягала у закиданні в тил Червоної армії (див. Радянська армія) агентури і заходах з виявлення закинутої у нім. тил рад. агентури. Ств. у жовт. 1941 «Абверштеллє півдня України» дислокувався у Миколаєві, згодом в Одесі. Його діяльність поширювалася на тер. Миколаїв., Херсон., Сталінської (нині Донец.), Запоріз., Кіровогр., Він. ї Одес. областей УРСР, а також Ростовську обл. РРФСР. Штатні резидентури були в Херсоні, Кіровограді, Маріуполі, Мелітополі, Первомайську, Вінниці, Кривому Розі. 14 лют. 1944 А. розформовано. Більшість співпрацівників переведено до гестало Й політ. розвідки Головного управління імперської безпеки Німеччини. Літ.: Долгополов Ю. Б. Война без линии фронта. М., 1981; Органны государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне: Сборник документов, т. 1, кн. 1. М., 1995. Т. В. Вронська. |
«А.» і «Сирокомлі». З відомих представників укр. шляхти гербом «А.» послуговувався рід гетьмана І. Виговського.
Літ.: Битинський М. Знамена українських гетьманів. «Рід та знамено», 1947, зшиток 4; Каманин Й. М. Эпизоды и деятели эпохи Богдана Хмельнишкого. В кн.: Синові України: Збірник статей 1906 р. на пошану В. Антоновича. К., 1993; Сварник І. Великомудрий Гетьман. «Унівєрсум», 1995, № 1–2 (14–15); Дашкевич Я. Хмельницькіана. «Знак», 1996, ч. 11. Ю. К. Савчук. АБДУ́Л-ГАМІ́Д I (20.05.1725–07.04.1789) — султан Османської імперії (1774–89). За його правління продовжувалася військ. боротьба з Австрійс. імперією (див. Австрія) та Російською імперією за територіальні володіння на Балканах та у Пн. Причорномор'ї. А.Г. I намагався реформувати осман. армію: запросив до країни іноз. військ. спеціалістів та розпочав ліквідовувати сипахійську систему, за якою військ. ленники одержували в пожалування землю, й реорганізовувати яничарський корпус (див. Яначара). Після поразки від рос. армії під м. Козлуджі (нині с. Суворово, побл. Варни, Болгарія) 20(09) черв. 1774 доручив великому візирові Мугсину-заде підписати з Росією Кючук-Кайнарджійський мирний договір, що припинив російсько-турецьку війну 1768-1774 і фіксував відділення Кримського ханства від Осман. імперії (остаточно воно перейшло до Росії 1783) разом з тер. Крим. п-ова і причорномор. степами (між річками Бердою, Пд. Бугом,  Абдул-Гомід I |
Сторінка:Енциклопедія історії України. Т. 1 (А–В). 2003.pdf/10
Ця сторінка вичитана
